Чи залишати помсту Богу? Пробачити не означає пустити назад.
Не так давно мені прийшла звістка про велике горе в одній сім’ї, яка свого часу дуже сильно скривдила мене та моїх близьких. Я тоді збирався помститися, і я так часто роблю. Це мій принцип та звичка: не залишати безкарними тих, хто здійснив поганий вчинок.
Але того разу я нічого не зробив. Було якесь підсвідоме розуміння того, що не треба. Не знаю, чому. Дійсно не знаю… В багатьох священних текстах сказано про те, що помсту та покарання треба залишити Богу. А ще багато говориться про те, що кривдника треба пробачити.
Поки я перебував в парадигмі обов’язкової помсти, то категорично відмовлявся розуміти те, що можна ось так просто не покарати того, хто зробив мені погано. Підхід виглядав логічним і загалом таким є і понині. Дуже часто той, хто зробив комусь погано без покарання, далі хоче зробити те саме ще раз. Або навіть більше та жорсткіше. Тому в багатьох випадках кращим варіантом здається саме рух на зустрічних курсах на старті, коли ще немає багато втрат і кривдник, скажемо так, не розігнався на повну.
Така собі раціональна думка, яку підтверджує практика життя. Але не того разу, про який я згадав. Там я просто прийняв те, що було зроблено, і на цьому все. Чому? Не знаю. Пройшло 2 роки, і їм «прилетіло». Дуже точно, дуже жорстко, не руйнуючи нічого навколо. Тільки там, де було максимально боляче.
Я дізнався про це днями і зрозумів, що таке «залишити покарання Богові». При всіх доступних мені ресурсах я б просто не зміг так сильно ударити, коли біль розходиться хвилями і нікуди при цьому не дівається. Вищій же силі це вдалося легко, і, що головне, в ідеальному таймінгу.
Людина так не може. В нас немає таких можливостей. Коли я про це дізнався, то не відчув радості. Моя думка схилилася до того, що все ж таки якась вища сила є, і вона бере участь у нашому житті.
До тих же людей моє ставлення не змінилося. І це було певним відкриттям. Можна відпустити чи пробачити людей за їхній поганий вчинок, але ніхто не каже про те, що обов’язково після цього треба йти їм назустріч. Так, я пробачив. Але й так, я і далі вважаю їх дуже поганими людьми. Ці речі між собою не пов’язані.
Бог дарував людині розум для того, щоб вона могла аналізувати, усвідомлювати та робити висновки. Переступити через бажання помсти – це довіра Всесвіту. Почати ставитися добре до поганих людей – це прояв якоїсь неадекватності.
Різні речі, якими намагаються маніпулювати ті, хто хоче після того, як натворили біди, вийти без шкоди для себе і з вимогою, що їх все одно мають любити. Не мають. Карати чи не карати – складний вибір кожного.
Ставитися адекватно – це обов’язок, який накладений на нас вищою силою, що дала нам інтелект.
Тому вчіться прощати, але не втрачайте тверезого сприйняття. А кривдникам відплатиться обов’язково. Вами чи Богом – вибір складний, і його таки доведеться робити.
