Єдиний бог як форма захисту власного вибору
В цьому світі є багато різних поглядів на світ та вищі сили, які ним керують. Велика кількість богів, різні підходи, вчення та мільйони людей, яким нав’язали віру в те, що саме їхній бог є правильним, а всі інші щонайменше помиляються.
Говорячи «щонайменше», я дійсно применшую. Величезна кількість істинно віруючих відчуває негатив до представників інших напрямків та поглядів. Сила цього негативу може бути різною і неодноразово була двигуном для війн та масових вбивств. Впевнений, що ще не раз чиєсь життя перерветься, бо він вірив не в того бога, в якого треба було вірити. І при цьому абсолютно не збираюся якимось чином із цим боротися, бо це закладено в саму суть кожного з нас.
Багато з того, що не так, як у конкретної людини, викликає в неї роздратування. Це може бути не тільки віра. Битва між поціновувачами тієї чи іншої марки телефону досить гаряча і незупинна. Люди хейтять один одного на форумах, бажають всього поганого і щиро вірять в те, що захищають правду та роблять щось велике. Говорячи при цьому про марку смартфону…
Нічого високого в цьому немає. Особливо якщо порівнювати зі складними та дуже важливими матеріями божественного, спроби знайти себе в цьому світі та досягнення із ним же певної гармонії.
Проте, незважаючи на такі далекі за масштабом процеси, вони чудово об’єднуються за одним принципом ненависті та шаленого бажання захистити власний вибір. Виходить так, що проблема все ж таки не у вірі чи релігії, а в людях. Цей момент дуже важливо зрозуміти, бо релігію дуже часто демонізують, забуваючи про те, що вбивають та скоюють злочини в першу чергу з корисливих, а не релігійних мотивів.
Просто фанатично віруюча людина досить помітна. Вона виглядає неадекватно, творить неадекватні речі і потрапляє у в’язницю. Все це привертає увагу і створює резонанс, який дає змогу тим, хто хоче вилити бруд на прагнення людей до віри, зробити це досить переконливо.
Відомий хрестовий похід є дійсно масштабною кампанією. Але при цьому була величезна кількість інших військових походів, які аж ніяк не ґрунтувалися на питаннях віри, маючи їх як основу та справжню підставу для завоювань. Проте про них згадують менше — про хрестовий похід говорити цікавіше, як і про вчинені теракти представниками ісламу.
Для тих, хто прагне розвести черговий срач, дуже зручно. Для тих, хто захищає власний вибір не вірити ні в що, теж. Ось можна легко відмовитися від купи складних питань на кшталт створення чогось з нічого. Замість цього просто заявляється, що всі релігії погані, бог поганий і віра погана. Чудовий результат, який абсолютно ніяк не навантажує. Правда, при цьому і не розвиває.
Враховуючи прагнення до розвитку як основу, я до такого не готовий. Тому в першу чергу, розібравшись з тим, що джерелом агресії є все-таки люди, я буду прагнути до того, щоб розібратися в структурі того, що штовхає людей до поганих вчинків зі словами свого бога на вустах.
Основою цього є все ж таки виключність того, у що можна вірити. Таке правило заявлене багато де. В тому числі і у найбільших релігіях. Це зручно з точки зору монополії. Не забувайте про те, що будь-яка потужна релігійна організація – це ще й питання боротьби за владу. В різні часи церква досягала значних результатів в цьому плані, маючи вагу навіть більшу, ніж на той час мала світська влада на чолі із, здавалося б, необмеженим у владі монархом.
Все це ґрунтувалося на монополії контролю думок та ставлення парафіян. Тільки ось тут, в храмі, мечеті, синагозі, їм могли сказати, як правильно. А для того, щоб ця правильність не почала з’ясовуватися в іншому місці, виключність та єдина правильність бога були максимально зручним інструментом.
При цьому я не розглядаю парафіян як жертв обману. Все це чудово лягало на свідомість людей, яким нарешті можна видихнути і не сумніватися. Нарешті знайдено того самого, інші — неправильні. Нарешті все просто.
Далі все було дуже просто. Зростання маси людей, яка вірить в когось конкретного і навіть ні на секунду не розглядає інші варіанти, — це зростання сили. Чи буде серед умовної сотні людей та сама сотня адекватних, які хоч і не сприймають інші релігії, але й не прагнуть насаджувати своє? Скоріш за все, ні. Просто якщо на сотню їх дві, то нічого не буде. А якщо їх на мільйон двадцять тисяч? Могутня сила, яка може давити морально, фізично, змушувати інших робити те, що вони хочуть, і отримувати, окрім перемоги власної віри, ще й додаткові бонуси. Влада, гроші, задоволення різних потреб. В тому числі і таких, які нормальна людина навіть не буде розглядати.
Фактично, вибудовуючи концепцію одного бога, люди створюють вибуховий механізм, який може спрацювати у міру того, як набере потужність. Набирається ж вона шляхом негативних взаємодій, спорів за істинність, образ, прокльонів та іншого поганого, що нібито щиро віруючі люди продукують щодо інших таких самих істинно віруючих людей.
Все це накопичується до тих пір, доки не стає готовим до вибуху. Ну а далі з’являється людина, яка все це використовує, вміло збираючи з випаленої землі гроші, владу і таке інше. Зауважте, людина. Не Бог, не Всесвіт. Людина із її неготовністю прийняти інакший телефон, автомобіль чи бога.
Якщо зараз стерти з лиця землі всі релігійні організації, нічого в плані війн та конфліктів не зміниться. Ті самі люди, що билися за свого єдиноправильного бога, будуть битися за єдиноправильний телефон. Така їх суть, і основа конфлікту взагалі має дуже невелике значення.
Саме тому, незалежно від того, у кого чому ви вчитеся, не приймайте тезу про існування одного бога як основну, доки не сформуєте у себе в голові абсолютну готовність прийняти погляди інших людей. Як тільки у вас виникне бажання пояснити іншим, що їхній бог неправильний, ви маєте зрозуміти, що втратили контроль. Віра та люди взяли над вами владу, і ви собі вже певною мірою не належите. Повертайтеся в такому випадку до самого початку. Знову приймайте людей та їх погляди. Випалюйте в собі будь-яке бажання щось комусь довести стосовно неправильності. А потім далі йдіть і вивчайте своє в тій релігії, яку ви собі обрали.
Так буде пуття. Так ви залишитеся собою і зростете духовно. Не створивши конфліктів. Не зганьбившись. І не втративши свого бога, який точно не вчить вас бути поганими. Бог дійсно один. У кожного свій. Навіть у межах однієї релігії він у кожного виключний та неповторний, бо ми – виключні та неповторні.
Ну або ні. Тоді питання в тому, чи існує та людина, яка стала в одну шеренгу, вірить з усіма однаково. І чи її це віра взагалі.
