Чи допомагати, коли не просять (2)
Стаття 1 / Стаття 2 / Стаття 3
Допомагати тому, хто не звертається до вас за допомогою, чи ні? Питання складне, дискусій багато, плюс може існувати дуже багато ситуативних речей, які можуть формувати категорично різне бачення одного й того ж.
Для мене ж взагалі першочерговим є питання, як саме «допомогатор» визначив, що комусь треба його участь? Якщо попросили, то ок, але ця частина стосунків і не є темою статті. А якщо не просять? У якийсь момент хтось дивиться на щось і думає: я маю тут щось зробити. Не у своєму житті, а в чужому. Не так, як робить та людина, а так, як думаю і бачу я.
Я в жодному разі не даю цьому оцінку. Але людина, якій допомагають без її прохання, цілком собі може сприймати все це як абсолютно неприємне для неї втручання у її ж життя. Сам факт, що це робиться з хороших мотивів, майже нічого не змінює, бо цього не просили і, що дуже важливо, цього не дозволяли.
Саме по собі прохання є не тільки сигналом, що потрібні якісь дії, гроші чи щось інше. Це одночасно і дозвіл на втручання в чужі справи та життя. Для когось ця позиція може здатися дивною. Все ж таки людина, яка потребує допомоги, вважається слабшою. Їй наче роблять добре просто так. Це вона має бути вдячна, а не щось там дозволяти.
Це ключова частина історії невдалої допомоги, коли людина ставить себе на рівень вище того, в чиє життя вона втручається. Чого тут більше — дуже спірне питання. Так може статися, що справжній мотив — це гординя, а не бажання зробити хороший вчинок. Фундаментом для цього цілком собі може бути відсутність поваги до людини, якій допомагають.
Чи можна на таких вихідниках побудувати щось вдале? Майже ні. Причому це «майже» я пишу виключно тому, що не знаю про всі події цього світу. Сам же бачив стовідсотково негативну історію, коли із тим, кому допомагали, не рахувалися та не цікавилися його думкою.
Я вже писав, що гординя завжди створює неадекватну оцінку та ставлення. Віра у свою велич категорично відкидає на підсвідомому рівні, що у людини не просять допомоги, бо вона не здатна конкретно в цьому зробити щось корисне. Після її участі може стати тільки гірше. Той же, кому нав’язується ось ця непрошена допомога, із самого початку може бачити її виключно у світлі додаткового джерела проблем.
Додатково до цього слід дивитися на стиль життя та цінності того, кому допомагають. Це дуже важливий момент. Що таке вирішення тієї чи іншої проблеми? Приведення загального стану речей у прийнятний стан із неприйнятного. І ось ця прийнятність — вона в кожного своя.
Допомога у вирішенні тієї чи іншої ситуації — це завжди шлях у якомусь напрямку. Допомагаючи комусь, ви завжди будете приводити все у прийнятний для себе стан. Але питання в тому, чи підходить це тій людині, яка вас про все це не просила?
Хтось наполегливо у вигляді допомоги нав’язав для когось підвищення на роботі. А людина цього не хоче. Її влаштовує наявне, вона чітко розуміє, що керівна посада не для неї, вона втрачає улюблене місце, отримує те, із чим погано справляється, і згодом втрачає все.
Записати людину в зал, бо вона в поганій формі. Оплатити абонемент і потім ходити ображатися, що вона до того залу жодного разу так і не зайшла. Мінус гроші, мінус стосунки. При цьому той, хто купляє абонемент, не поцікавився станом здоров’я людини, якій його нав’язував. Можливо, найбільше, що вона може собі дозволити, — це лікувальна фізкультура. І оплачений тренер із зарядженістю на спорт високих досягнень їй категорично не підходить. До речі, чому не поцікавився? Банально гординя. Я ж краще знаю, а якщо чогось не знаю, то його і не існує.
Прикладів я можу навести ще дуже багато, але суть полягає в тому, що такий прекрасний високоморальний вчинок, як допомога комусь без прохання, — це ризикована дія, яка з великою перспективою створить більше проблем, ніж щось хороше.
Звісно, хтось може зауважити, що інколи треба допомагати людині без її прохання, бо вона не може попросити. Я згодний. Якщо людина непритомна лежить на мерзлій землі, то треба викликати швидку. Проте скільки такого відбувається в житті кожного з нас? У житті ж дуже часто ось ця неспроможність попросити про допомогу є уявною та існує виключно в головах тих, хто вирішив втрутитися в чуже життя.
Людина може говорити і не позбавлена можливості комунікації? Вона може попросити. Це реально, просто вона чомусь цього не робить. Чому — питання відкрите. Можливо, там своя гординя, яка не дозволяє спуститися на землю та визнати свою ситуативну слабкість. Можливо, щось інше. Кожен випадок унікальний, і його треба розбирати окремо. Але переважна більшість випадків все ж таки відноситься до категорії «не хочу просити», а не «не можу».
Особисто я дуже не люблю, коли мені допомагають без мого на це рішення. Проте, коли я сильно впав і вдарився головою, то одразу попросив двох хлопців, що підійшли, підняти мене та довести до найближчої лавочки. Є в мене своя межа неприйняття чужої допомоги, і вона там, де закінчуються мої можливості розбиратися із усім самостійно.
Вона є у кожного, і коли питання гордині та раціональності починають битися між собою, інколи варто відійти, щоб людина сама розібралася. А поки вона розбирається, спитайте в себе, чого ви лізете в ці процеси. Бо потрібна допомога чи ви годуєте вже свою гординю хорошим збоку вчинком.
Ну і загалом, якщо ви вже зібралися комусь допомогти, то зробіть наступне.
Пересвідчіться, що людина здатна на комунікацію.
Запитайте, чи потрібна людині допомога. Відповідь має визначити, що вам робити далі.
Замість запитання про потребу ви можете спитати дозволу допомогти. Такий варіант навіть кращий, бо дуже добре підсвітлює можливу вашу гординю. Якщо ви не готові спуститися на рівень того, хто просить дозволу, то ви зараз не в рамках хорошого вчинку, а в рамках задоволення власної гордині.
Якщо вам дали дозвіл, то не робіть одразу те, що вважаєте правильним. Ви можете помилятися в уявленні того, що ж саме потрібно. Спитайте, чим допомогти, або запропонуйте свої варіанти. А після зробіть те, що було прийнято або сказано.
Усвідомте те, що ви дійсно можете якісно зробити те, що збираєтеся. Не треба надавати медичну допомогу людині, якщо ви в цьому не розбираєтеся. Буде тільки гірше. Не треба рятувати від бійки двох п’яних ідіотів, якщо ви не володієте навичками самооборони. Вони можуть розвернутися і відлупити вже вас. І їм буде байдуже, що ви хотіли їх врятувати.
Зрозумійте, що навіть за наявності дозволу допомогти ви все одно не знаєте всіх нюансів. Тому ви маєте допомагати максимально обмежено. Тільки необхідне. Інакше допомога може перейти у шкоду. Побачили дитину, що загубилася? Викличте поліцію, побудьте поряд. Не треба давати їй шоколадного батончика з горіхами, щоб вона не плакала. У дитини може бути діабет чи алергія, і вам доведеться одразу за поліцією викликати швидку із незрозумілими наслідками як для малої, так і для вас.
І наостанок. Будьте готові до відповідальності за допомогу. Вона далеко не завжди буде вдалою. Людина, якій ви допомогли, далеко не завжди буде розуміти. Ви можете помилитися і зробити погано те, що до цього сотні разів робили класно. І не очікуйте подяки. Про це я писав у минулій статті. Почитайте.
